Роман Романюк — це не одна людина, а кілька публічних українців, яких пошук постійно звалює в одну купу. Найчастіше під цим ім’ям шукають політичного оглядача «Української правди», екснардепа з Чернівців, тимчасового очільника Волинської ОВА і іванофранківського ортодонта, який мандрує країною з котами.
Плутанина зрозуміла: однакове ім’я, схожі сфери — політика, влада, медіа, Волинь. Різниця ж принципова. Один пише розслідування про кабінети. Другий десятиліттями працював у київській владі й парламенті. Третій у 2026 році керує областю під час війни. Четвертий носить котів на плечах у Карпатах.
Нижче — розведені біографії, дати й контекст, щоб більше не приписувати чужі заслуги і чужі скандали не тій людині.
В українській публічній сфері прізвище Романюк трапляється часто. Додай до нього ім’я Роман — і отримаєш готовий ребус. Новини про призначення на Волині стоять поряд із подкастом про перші години великої війни. Сторінка депутата Київради сусідить з інтерв’ю про бенгальського кота на сапборді. За моїм досвідом, саме ця каша і змушує людей вводити запит у пошук: не «почитати біографію», а «розрулити, хто є хто».
Ім’я одне, біографії — різні. Плутати їх небезпечно не лише для журналістської точності: від цього залежить, чий указ читаєш, чию книжку купуєш і кому приписуєш чужі рішення.
Стаття нижче зібрана як довідник. Спочатку — люди, яких найчастіше мають на увазі. Далі — хронологія, типові міфи й підказка, як швидко відрізнити одного Романюка від іншого.
Журналіст, поет і голос політичної кухні
Найпомітніший у медіа Роман Романюк — політичний оглядач «Української правди», подкастер і поет з Волині. Він живе в Києві, одружений з тележурналісткою Марією Себовою. Навчався в Луцькому педколеджі, потім на письменника в Острозькій академії та в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Журналістикою зайнявся з 2012 року. Того ж року став одним з ініціаторів публічного виступу співробітників «УНІАН» проти цензури — епізоду, який досі згадують як точку, де частина цеху вирішила не мовчати. З 2013-го працює в «Українській правді». Пише не «новину на три абзаци», а довгі тексти про те, як ухвалюють рішення в кабінетах, хто з ким воює всередині влади і звідки береться чергова кадрова буря.
Паралельно він веде голос. Разом із колегами зробив реконструкції «Українські 90-ті» та «24.02: Реконструкція» — аудіорозповідь про перші години повномасштабного вторгнення. Є співведучим політичного подкасту «УП-2» і «УПОборонcast» про зброю та оборонку. У нашій практиці такі формати працюють краще за сухий дайджест: людина чує не гасло, а механіку.
Є й книжковий слід. Ще до великої політики він видав поетичну збірку «Усміхнений Єремія». Пізніше зібрав журналістські тексти про українську зброю в книжку «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя». Ідея проста й жорстка: війна вже давно технологічна, а Україна вчиться закривати відставання не гаслами, а інженерією, дронами, артилерією і тими, хто це збирає вночі в цехах.
Цей Роман Романюк не чиновник. Він спостерігач із доступом до джерел. Його тексти люблять і ненавидять з однієї причини: вони залазять туди, де влада воліла б лишити туман.
Нардеп із дитячого будинку і київський правник
Інший Роман Романюк — Роман Сергійович, народився 18 жовтня 1961 року в Чернівцях. У три місяці залишився сиротою. Виховувався в «Домі сиріт», потім у дитячому будинку «Ромашка», закінчив школу-інтернат і технічне училище № 2 за фахом монтажника електрорадіоапаратури. У 1980–1982 роках служив у радянській армії. У 1988-му здобув диплом юриста в Київському університеті, у 2004-му — ступінь магістра державного управління в Національній академії при Президентові.
З 1988 року його кар’єра майже суцільно державна й київська. Понад десять років він очолював управління КМДА з взаємодії з судами, правоохоронцями та юстицією. З 2007-го — голова правління благодійної організації «Фонд правоохоронних органів столиці». Далі — кілька скликань Київської міської ради, партія «Нова Країна», яка стала частиною історії «УДАРу», і вже велика політика.
У 2012 році його обрали народним депутатом VII скликання від «УДАРу». У 2014-му він знову пройшов до Ради — VIII скликання, № 25 у списку Блоку Петра Порошенка. Працював заступником голови комітету з питань верховенства права та правосуддя, потім очолював підкомітет, що займався правовим статусом Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Має звання заслуженого юриста України.
Після парламенту лишився в київській політиці: депутат Київради від «УДАРу», людина з довгим стажем у темі судів і правоохоронної вертикалі. Одружений з Лілією Романюк, є донька Анастасія. Саме цю біографію найчастіше викладають довідники й Вікіпедія, коли шукають «Романюк Роман Сергійович».
Є й тінь, яку чесно варто назвати. Медіа іноді описували його як людину зі стійкими зв’язками в судовій і правоохоронній системі. Рух «Чесно» фіксував епізод кнопкодавства 20 вересня 2016 року. Це не вирок і не вся біографія. Але для портрета політика 2010-х це характерна риска: юридичний фах, апаратний стаж, партійні списки і сіра зона парламентських звичок.
Тимчасовий господар воєнної Волині
Третій публічний носій імені — Роман В’ячеславович Романюк, народжений 24 червня 1985 року в Луцьку. Фінансист, юрист, кандидат економічних наук. У 2006–2007 роках закінчив Луцький державний технічний університет (бакалавр і спеціаліст з фінансів). У 2018-му здобув юридичну освіту в університеті імені Лесі Українки. У 2021-му захистив кандидатську. Має військове звання молодшого лейтенанта запасу після підготовки при Національному університеті водного господарства.
Кар’єра починалася не з трибуни. Спочатку банк «Правекс»: від менеджера відділення до директора. Потім — помічник директора на автоскладальному заводі № 1 компанії «Богдан Моторс». У лютому 2017-го очолив Волинський обласний центр зайнятості і протримався там до липня 2022-го — уже в умовах повномасштабної війни, коли ринок праці став ринком виживання.
Далі був Київ іншого ґатунку: з липня 2022-го по лютий 2024-го керував Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У 2023-му його прізвище навіть фігурувало серед можливих кандидатів на посаду голови НАЗК. З 3 січня 2025-го став заступником голови Волинської ОДА. А 12 січня 2026-го указом президента тимчасово прийняв область після того, як Іван Рудницький повернувся в СБУ.
Політичний слід уривчастий, зате показовий для місцевих еліт 2010–2020-х. Депутат Луцькради у 2010–2015 роках. Шлях від «За Україну!» і «Фронту змін» до обласного осередку Блоку Порошенка, потім спроба пройти в облраду від «Слуги народу» у 2020-му — без мандата. Одружений з Богданою Романюк, виховують двох синів.
У декларації за 2025 рік, яку посадовець подав наприкінці березня 2026-го, родина задекларувала близько двох мільйонів гривень доходів. У дружини з’явився електричний кросовер BMW iX1, придбаний у грудні 2025-го приблизно за 900 тисяч гривень. Для прикордонної області під час війни такі цифри читають не як світську хроніку, а як тест на прозорість.
Хронологія ключових подій
1961. У Чернівцях народжується Роман Сергійович Романюк.
1985. У Луцьку народжується Роман В’ячеславович Романюк.
1988. Майбутній нардеп закінчує юрфак Київського університету і заходить у київську виконавчу владу.
2012. Журналіст Романюк протестує проти цензури в «УНІАН». Політик Романюк стає нардепом VII скликання.
2013–2014. Журналіст приходить в «Українську правду». Політик вдруге проходить у Раду — вже від Блоку Порошенка.
2017–2022. Луцький Романюк керує обласним центром зайнятості.
2022. Один Романюк реконструює 24 лютого в подкасті. Інший очолює секретаріат омбудсмана.
12 січня 2026. Роман В’ячеславович стає т.в.о. голови Волинської ОВА.
Іванофранківець, який возить Україну в переносці
Є ще один Роман Романюк — і саме його інтерв’ю іноді вискакує першим у стрічці. Дитячий ортодонт з Івано-Франківська. П’ять років майже не виходить з дому без котів. На роботу без них ходив лічені рази. Іноді бере кота в кабінет: каже, діти й коти схожі тим, що живуть емоцією, а не логікою.
Історія почалася в дитинстві. У сім років він підібрав сірого вуличного кота, але вдома тварину не залишили. Кота відвезли в село, а згодом загриз собака. Після цього ставлення до тварин уже не було «милим хобі». Ідею спільних мандрів підгледів у закордонних блогерів. Перша поїздка з наметами сталася 2020-го. Далі були Карпати, Бакота, озеро Несамовите, вершини Гутин Томнатик і Ребра, Львів, самокати, лижі, сапборди, квадроцикли.
Зараз у компанії — бенгальський Нік із рідкісним забарвленням «сніговий куниця» та молода Арія з двоколірим мордочком. Є ще Аляска з Ірпеня, врятована на початку великої війни: у неї був ПТСР, і саме вона навчила господаря читати травмовану тварину. Мрія звучить майже як політичне гасло, тільки тепліше: побувати з котами в кожному куточку України, доїхати до Києва й до одеського моря.
Він пише книжку про подорожі, консультує з поведінки котів, збирає гроші на стерилізацію вуличних тварин і веде інстаграм не про «милі лапки», а про психологічно здорових котів і людей, які з ними живуть. Цей сюжет не про владу. Він про те, якою дивною і живою лишається країна навіть тоді, коли стрічка новин складається з указів і штабів.
Міфи vs реальність
Міф: «Роман Романюк» у новинах — завжди той самий волинський чиновник.
Реальність: волинських щонайменше двоє, і вони з різних поколінь. Журналіст пише про владу. Кандидат наук з 1985 року народження цю владу на місцях виконує.
Міф: екснардеп і т.в.о. голови ОВА — одна кар’єра, просто «виріс».
Реальність: різниця у 24 роки, різні міста народження, різні партійні біографії й різні повноваження. Чернівецький Романюк — парламент і Київрада. Луцький — зайнятість, омбудсман, область.
Міф: якщо людина з таким ім’ям написала книжку, вона точно політик.
Реальність: книжку про нову українську зброю написав журналіст УП. Поетичну збірку — він само. Депутатські біографії живуть в офіційних картках, а не на полиці «Фабули».
Як не переплутати за 20 секунд
Найпростіший фільтр — по батькові, місто і рід занять. Без цих трьох речей заголовок новини бреше вже самим прізвищем.
| Ознака | Журналіст УП | Нардеп (1961) | Т.в.о. Волинської ОВА | Мандрівник з котами |
|---|---|---|---|---|
| По батькові / місто | Волинь, Київ | Сергійович, Чернівці | В’ячеславович, Луцьк | Івано-Франківськ |
| Рік народження | не афішує публічно як головний факт | 1961 | 1985 | не є політичним маркером |
| Чим займається | тексти, подкасти, книжка про зброю | юрист, екснардеп, Київрада | державне управління областю | ортодонтія, подорожі з тваринами |
| Де шукати слід | pravda.com.ua, подкасти УП | картка ВРУ, Київрада | укази, Волинська ОВА | локальні медіа, блог |
Джерела базових дат і посад: Вікіпедія, Liga.net.
Для кого цей розбір
Для кого: для тих, хто читає новини й не хоче плутати автора розслідування з автором указу. Для студентів, редакторів, місцевих журналістів і всіх, хто готує довідку «на швидку».
Не для кого: для любителів однієї зручної легенди. Якщо потрібен герой або антигерой «в одній особі», це ім’я погано годиться: воно розпадається на кілька окремих життів.
Що змінилось до 2026 року
До певного моменту запит «Роман Романюк» у новинах крутився навколо Києва: парламент, суди, «УДАР», колонки в УП. Після 12 січня 2026-го додалися обласні зведення. Волинь — тил і водночас західний коридор. Тут рахують не лише рейтинг партії, а черги на кордоні, логістику, переселенців, бронювання і те, чи працює зайнятість у регіоні, який давно віддав на фронт своїх людей.
Журналістський Романюк тим часом лишився в іншій ролі: пояснювати, як центр влади дихає після кадрових штормів. Його матеріали 2025–2026 років усе ще про кабінети, генералів, переговори й внутрішні ігри. Це інша температура тексту. Чиновник змушений говорити мовою безперервності управління. Оглядач — мовою щілин, через які видно, хто насправді тисне на важіль.
Мандрівник із котами в цьому пейзажі виглядає майже як коментар. Поки одні змінюють вивіски на адмінбудівлях, він тягне десять зайвих кілограмів на плечах і доводить, що країна ще вміє бути не лише порядком денним.
Цікаво знати
На сторінці-дисамбігуації української Вікіпедії під літерою «Р» стоять поруч Роман В’ячеславович і Роман Сергійович. Система вже визнала: одного рядка на всіх не вистачить.
Журналіст УП іноді іронічно називає себе «антизіркою всесвітньої журналістики» — рідкісний випадок, коли самоіронія рятує від позолоченого статусу «голосу нації».
Іванофранківський Романюк дає котам офіційні «людині» імена для різних компаній: для чужих Нік може стати Ніколасом, для гуцулів — Миколою Романовичем. Це дрібниця, але вона багато говорить про характер господаря.
Спадщина імені, а не однієї кар’єри
Прізвище Романюк патронімічне: від Романа. В Україні таких ліній багато, і публічне поле лише підсвічує кілька з них. Є нардепи, актори, футболісти, священники, моделі. Тому стаття про «Романа Романюка» завжди трохи словник. Хто шукає одну біографію як роман з зав’язкою і фіналом, розчарується. Хто шукає карту — навпаки, отримає орієнтир.
Найбільша помилка читача — склеїти ці життя в одне «впливове досьє». Так народжуються фейки: журналістові приписують указ, чиновникові — подкаст, депутатові — кота на лижах.
За моїм досвідом, найчистіший спосіб читати таке ім’я — як вузол. Потягни за один кінець, і вийде історія сироти з Чернівців, який пробився в юридичну вертикаль Києва. Потягни за інший — побачиш луцького фінансиста, який з банківської стійки дійшов до крісла т.в.о. голови ОВА. Третій кінець веде в редакцію, де політику розбирають на гвинтики. Четвертий — у намет під Несамовитим, де бенгальський кіт уже не розуміє, чому люди вважають гори місцем без тварин.
Особистий інсайт
За моїм досвідом, популярні імена в українських новинах працюють як паролі з коротким терміном придатності. Сьогодні «Роман Романюк» для однієї аудиторії — це колонка про оборонку. Для іншої — прізвище на бланку обласної адміністрації. Для третьої — чоловік, який вчить не лякати кота світом. Усі три правди реальні. Хибна лише звичка ставити між ними знак рівності.
Якщо після цього тексту наступна новина з цим ім’ям уже не здається «очевидною», робота зроблена. Далі варто дивитися не на три слова в заголовку, а на по батькові, посаду і речення, яке стоїть одразу після імені. Саме там зазвичай ховається справжня людина — не міф пошукової видачі.
