БПЛА Лютий — український ударний безпілотник літакового типу Ан-196, створений як далекобійний дрон-камікадзе. Його завдання просте й жорстке: донести десятки кілограмів вибухівки на сотні й тисячі кілометрів і вдарити по стратегічному об’єкту, а не по окопах на лінії зіткнення.
За відкритими оцінками, апарат важить близько 250–300 кг, має розмах крила 6,7 м і бойову частину 50–75 кг. Заявлена дальність — від 1000 км, а в бойових епізодах фіксували польоти на 1300 км і навіть близько 1700 км. Операторами називають ГУР, СБУ та Повітряні сили.
Це не «маленький FPV з гаража». Це повільний, упертий планер із бензиновим серцем, який ночами шукає нафту, заводи й аеродроми там, де раніше працювали лише крилаті ракети.
Коли в новинах знову пишуть про пожежу на далекому НПЗ, майже завжди спливає одне й те саме ім’я. Лютий. Не місяць у календарі, а машина з двома балками хвоста й написом, який колись світився на фюзеляжі як обіцянка: «Аз воздам». За моїм досвідом читання зведень, саме цей дрон найчастіше стоїть за ударами, які змінюють не карту окопів, а карту нафти, логістики й військових заводів.
Головна сила цього апарата не в швидкості. Він летить приблизно як міжміський автобус — близько 150 км/год — і виграє дистанцією, точністю заходу й тим, що його можна будувати дешевше за крилату ракету.
Що саме ховається за назвою
Офіційне позначення — Ан-196 «Лютий». Розробник — АТ «Антонов», виробництво пов’язують з контуром «Укроборонпрому». Тип — ударний БПЛА літакового компонування, фактично баражуючий боєприпас великої дальності. У публічному полі його довго ховали: без красивих проспектів, без парадних роликів, лише уламки, силуети на відео й рідкісні макети.
Зовні він нагадує зменшений ударно-розвідувальний літак: низькоплан, двобалковий фюзеляж, V-подібний хвіст, трилопатевий штовхальний гвинт ззаду. Крила широкі, як у планера, що економить пальне. Корпус збирають зі склопластику, а каркас підсилюють металевою сіткою та фанерними елементами. Для перевезення машину розбирають на модулі: бойова частина, бак із двигуном, знімні крила, хвіст.
Назва прижилася не одразу. Спочатку апарат називали «дроном на тисячу кілометрів», потім цитували біблійний рядок на борту. Лише з часом «Лютий» став іменем, яке впізнають і в Києві, і в зведеннях по той бік кордону. У 2024-му навіть з’явилася поштова марка — рідкісний жест для техніки, яку держава роками намагалася не показувати.
Як народився апарат, якого спочатку майже не чекали
Ідея українського ударного безпілотника жила ще до лютого 2022-го. На «Антонові» вже був досвід з «Горлицею», але тоді військові дивилися переважно на Bayraktar TB2. Навесні й на початку літа 2022-го турецькі машини відпрацювали голосно. Далі небо загустіло від ППО й РЕБ, і «байрактарна» романтика зів’яла.
Перелом стався, коли Росія почала ганяти іранські «шахеди» по українських містах. Потрібен був свій довгий удар у відповідь — не з дозволу союзників на чужі ракети, а з власного цеху. У серпні 2022-го завдання озвучив тодішній головнокомандувач Валерій Залужний. У жовтні «Укроборонпром» анонсував апарат масою понад 200 кг із бойовою частиною 75 кг і дальністю понад 1000 км. Перший політ датують жовтнем–листопадом 2022-го.
Далі була тиша лабораторій і полігонів. Перша серійна партія стала готовою в серпні 2023-го. З цього моменту історія перестала бути конструкторською й стала бойовою.
Хронологія ключових подій
- 2022, серпень–жовтень: завдання на далекобійний ударний БПЛА, анонс і перший політ.
- 2023, серпень: перша серійна партія; удар по базі в Перевальному в Криму.
- 2023, вересень–жовтень: дальні удари в районі Сочі — нафтобаза й стоянка гелікоптерів.
- 2024: серія ударів по НПЗ, комбінатах і складах; CNN показує роботу підрозділу великої дальності.
- 2025, 1 липня: удар по заводу «Купол» в Іжевську — близько 1300 км.
- 2026, 12 лютого: удар по НПЗ в Ухті; за оцінками, близько 1700 км.
- 2026, липень: публічний показ модернізованого «Лютого» на авіасалоні у Фарнборо як носія ракет.
BBC News Україна писала: перше застосування по території РФ датують травнем 2023-го, а найбільша зафіксована тоді дистанція — 1352 км. Українська Вікіпедія фіксує іншу «офіційну» точку відліку — серпень 2023-го в Криму. Обидві версії можуть бути правдивими одночасно: різні оператори, різні епізоди, різна публічність.
Тіло машини: що відомо з відкритих даних
Повного заводського паспорта держава не публікує. Цифри нижче — консенсус відкритих джерел, уламків і свідчень оборонної промисловості. Там, де оцінки розходяться, це не «помилка інтернету», а наслідок різних модифікацій.
Силова установка — двоциліндровий бензиновий двигун класу Hirth F-23 потужністю близько 50 к.с. Його ставлять і на надлегкі пілотовані літаки. Повітряне охолодження, ремінний редуктор, трилопатевий гвинт у штовхальній схемі. Крейсерська швидкість — орієнтовно 150 км/год, інколи в матеріалах згадують 160–200 км/год на окремих режимах.
Навігація тришарова: інерційна система тримає курс, коли глушать супутники; супутниковий канал підкручує координати, коли небо «чисте»; оптична головка самонаведення допомагає на фінальному відрізку. Саме тому «Лютий» не виглядає як сліпий снаряд з одним зашитим маршрутом.
| Параметр | Відкриті оцінки |
|---|---|
| Позначення | Ан-196 «Лютий» |
| Довжина | 4,4 м |
| Розмах крила | 6,7 м |
| Злітна маса | 250–300 кг |
| Бойова частина | 50–75 кг (уламково-фугасна) |
| Крейсерська швидкість | близько 150 км/год |
| Дальність | 1000 км заявлено; у бою фіксували 1300–1700 км |
| Двигун | Hirth F-23, ~50 к.с., штовхальний гвинт |
| Орієнтовна ціна | близько 200 тис. доларів за одиницю |
Джерела оцінок: BBC News Україна; Українська Вікіпедія.
Ключові цифри
- 6,7 м крил — майже як маленький спортивний літак, не як «пташка» з коптера.
- 50 к.с. двигуна вистачає, бо машина оптимізована під довгий економний круїз, а не під гонку.
- У травні 2024-го відкриті оцінки приписували «Лютому» близько 80% уражень російської нафтової інфраструктури українськими дронами.
- Підрозділ, який показував CNN, програмував понад тисячу точок маршруту на один виліт, щоб обходити зони ППО.
Є нюанс, який часто гублять у заголовках. Заявлена бойова частина 75 кг і «робоча» 50 кг — не обов’язково суперечність. Важчий заряд коротшає дальність. Легший — навпаки. У нашій практиці читання таких тем завжди варто дивитися не на максимум із пресрелізу, а на компроміс конкретної місії.
Як виглядає бойова робота — без казкових подробиць
Публічний портрет застосування зібрався з кількох джерел: репортаж CNN восени 2024-го, зведення ГУР і СБУ, відео з місць прильотів. Картина така. «Лютий» рідко летить сам. Поруч ідуть дешевші дрони-приманки, які змушують ППО стріляти не туди. Маршрут ламають сотнями точок. Висоту змінюють під рельєф. Фінальний захід інколи роблять плавним розворотом перед пікіруванням — саме це аналітики хвалили на кадрах ударів по нафтових терміналах.
Зліт теж не один. Ранні машини мали колісне шасі й могли підніматися з рівної ділянки. Пізніші кадри, зокрема з удару по «Куполу», показують апарат без шасі: тобто старт із катапульти або мобільної платформи. Це зменшує силует і прибирає зайву вагу. Окремі матеріали згадують можливість посадки й дозаправки, але це вже зона припущень, а не твердий факт для кожної модифікації.
Важливе попередження
Усі цифри дальності й маси заряду — оцінки з відкритого поля. Реальні маршрути, точки старту, частоти зв’язку й схеми обходу ППО є бойовою таємницею. Публічні «інструкції», як нібито повторити такий політ, майже завжди або фантазія, або робота на чужу розвідку. Для цивільного читача достатньо розуміти клас зброї, а не її рецепт.
Де він уже лишив слід
Список цілей довгий і нерівний: частина підтверджена відео й місцевою владою, частина залишається «ймовірною атрибуцією». Повторювати кожен епізод як судовий вирок не варто. Варто показати логіку ударів.
У 2023-му апарат пробував дальність на півдні: Тамань, Сочі, Адлер. У 2024-му хвиля пішла на нафту й промисловість — Петербурзький нафтовий термінал, Новолипецький комбінат, завод імені Свердлова в Дзержинську, Саратовський НПЗ, авіабаза Енгельс, Новоросійськ і Туапсе. У травні 2024-го одна ніч зібрала близько сорока дронів на портову й нафтову інфраструктуру чорноморського узбережжя.
2025-й змістив акцент на військове виробництво. «Кронштадт» у Дубні, завод «Сигнал», «Купол» в Іжевську. Останній епізод запам’ятали через дистанцію: понад 1300 км до підприємства, яке збирає ЗРК «Тор», «Оса» і дрони «Гарпія». На кадрах той борт був уже без шасі — ніби машина скинула зайве, щоб дотягти.
12 лютого 2026-го дрони вдарили по НПЗ «Лукойл-Ухтанафтопереробка» в Республіці Комі. Місцева влада підтвердила пожежу, аеропорт Ухти затримав рейси. OSINT-канали за силуетом назвали апарати «Лютими». Відстань оцінюють близько 1700 км. Це не лабораторний сертифікат дальності, але це вже інший клас розмови: не «чи долетить за Волгу», а «чи долетить майже до Предуралля».
Міфи vs реальність
Міф: «Лютий» — точна копія «Шахеда», тільки з українським написом.
Реальність: клас той самий — повільний поршневий камікадзе великої дальності. Компонування інше: двобалкова схема ближча до зменшеного Bayraktar, бойова частина іншої форми, навігація багатша, планер зібраний під іншу аеродинаміку.
Міф: якщо написано «1000 км», далі він не вміє.
Реальність: тисяча кілометрів була стартовою вимогою 2022-го. Бойова практика вже показувала 1300+ км, а епізод в Ухті зсунув розмову до 1700 км — ціною ваги, палива й профілю польоту.
Міф: один такий дрон замінює крилату ракету.
Реальність: він дешевший і повільніший. Його сила — кількість, гнучкість маршруту й те, що його не треба просити в Вашингтона. Його слабкість — години в повітрі, протягом яких ППО встигає вчитися.
Із чим його порівнюють і чому порівняння кульгає
Найпопулярніша пара — «Шахед-136». Обидва летять довго, обама на поршневому моторі, обидва несуть десятки кілограмів. Далі починаються відмінності. «Шахед» масовіший і дешевший у ворожій логіці «засіяти небо». «Лютий» важчий, з іншим планером і, за оцінками українських джерел, краще тримається в умовах РЕБ. Ціна в публічному полі — близько 200 тисяч доларів проти вищих оцінок для деяких партій іранських машин. Цифри варто тримати щипцями: контрактних прайсів ніхто на стіл не кладе.
Порівняння з Tomahawk ще більш криве, хоча експерти люблять формулу «міні-Tomahawk для обмеженого бюджету». Крилата ракета летить швидше, вище й з іншою бойовою частиною. «Лютий» не грає в ту саму лігу швидкості. Він грає в лігу доступності: те, що можна зібрати сотнями, не чекаючи корабельного пуску.
Є й внутрішні конкуренти. Від 2025-го на дальніх маршрутах частіше згадують інші українські типи, зокрема масовіші одноразові платформи. Частка «Лютого» в загальному потоці дальніх дронів уже не монопольна. Це нормально. Зброя, яка першою пробила стелю дальності, рідко залишається єдиною назавжди.
Особистий інсайт
За моїм досвідом спостереження за цією темою, «Лютий» важливий не як унікальний супердрон, а як доказ, що українська промисловість навчилася робити інструмент стратегічної дальності без чужого експортного ключа. Поки союзники роками сперечалися, чи можна бити їхніми ракетами вглиб Росії, цей апарат уже летів. У цьому його політична вага інколи більша за кілограми тротилу.
Що змінилось до 2026 року
Три зрушення варто тримати в голові окремо від старих карток 2023-го.
Перше — дальність перестала бути «близько тисячі». Модифікації без шасі, інший розподіл палива й бойової частини, низький профіль польоту. Ухта в лютому 2026-го стала символом цього стрибка, навіть якщо атрибуція тримається на силуеті, а не на табличці з заводу.
Друге — публічність. Роками машину ховали. У липні 2026-го «Укроборонпром» виставив модернізований «Лютий» на Farnborough International Airshow. Під крилами — макети ракет класу «повітря–поверхня». Українські галузеві видання писали про дальність ракет до 200 км і швидкість близько 500 км/год. Разом із власною дальністю носія це малює теоретичний радіус понад 1600 км — уже не як камікадзе, а як багаторазова пускова платформа, яка може повернутися.
Третє — обережність щодо цієї «ракетної» іпостасі. На стенді були макети, не серійний борт із бойовим пуском. Поки це концепція й сигнал ринку: Україна хоче продавати не лише одноразовий планер, а сімейство. Чи стане конфігурація масовою — питання заводських потужностей, двигунів і того, чи витримає планер нову роль.
Стенд у Фарнборо важливий навіть якщо ракети ще не стали щоденною практикою: секретний цеховий дрон уперше вийшов у світло як експортна й політична заява, а не лише як нічна тінь над НПЗ.
Для кого ця історія взагалі має значення
Для аналітика оборони «Лютий» — кейс, як країна під ударом збирає власну стратегічну далекобійність. Для людини, яка просто хоче розуміти новини, це відповідь на питання «чим саме долетіли до того заводу». Для промисловості — приклад модульної машини зі склопластику, яку можна возити частинами й збирати ближче до старту.
Не для кого цей текст — для тих, хто шукає інструкцію «зроби сам». Тут її немає й не буде. Є публічний портрет зброї, яка вже змінила нічні зведення.
Цікаво знати й побутове. На корпусах перших машин малювали національний орнамент і той самий церковнослов’янський рядок про відплату. У листопаді 2023-го заступниця міністра стратегічних галузей показала не бойовий борт, а настільну модель поруч із котом і квітами. Велика війна інколи вміє бути гротескно домашньою, поки десь за тисячу кілометрів горить резервуар.
Далі розмова, найімовірніше, піде не про те, «чи існує Лютий», а про те, скільки таких платформ країна зможе ставити в повітря щомісяця і чи не з’їдять його дешевші масові брати. Машина вже виросла з прізвиська. Тепер вона живе в статистиці дальніх ударів — і в очікуванні, чим стане її друга, ракетна шкіра, якщо заводський конвеєр підтвердить те, що показали під британським ангаром.
